Станіславчицька СШ Історія закладу освіти

Протягом досліджуваного періоду в тогочасному селі Станіславчик послідовно змінили одна одну дві школи – церковнопарафіяльна та земська. Перша з них діяла в Станіславчику понад півстоліття, а земська була заснована вже перед самим початком 1 світової війни і функціонувала декілька років.

Хронологічно, перша церковнопарафіяльна школа була заснована в 1860 році настоятелем місцевого храму Різдва Богородиці священиком о. Фомою Стрілецьким. Фундатор школи був ще зовсім молодим священиком і служив у Станіславчику недовго - вже в 1862 р. його змінив інший настоятель священик о. Михаїл Вселодович Холодкевич. Новий наставник виявився досить дбайливим керівником – оскільки на той час школа не мала окремого приміщення для занять, то о. Михаїл гостинно надавав школярам власний будинок. Священик залишив за собою загальне керівництво школою та викладання Закону Божого, а для навчання грамоти та арифметики він запрошував світських грамотіїв. Наприклад, станом на 1863 р. в оселі священика навчалося 37 першокласників (31 хлопчик та 6 дівчаток) і навчав їх Дмитрій Руденко.

Далі число учнів підтримувалося приблизно на такому ж рівні, а вчителі досить регулярно змінювалися. Найдовше серед світських вчителів у школі працював Яків Гуртовенко. Він трудився у школі в 70-80-x роках XIX століття за символічну оплату в 30-50 крб. на рік. Серед інших вчителів документи називають Констянтина Олійника, Онисима Задорожнього.

Наставник же школи – о. Михаїл Холодкевич – за плідну пастирську та педагогічну діяльність був нагороджений набедреником. Він керував навчально-виховним процесом у школі довгих 32 роки – майже третину століття(з 1862 по 1894 роки).

У 1894 р. до школи було призначено нового наставника – священика о.Іоанна Мефодійовича Вороновича. Цей пастир мав певний досвід роботи в школі, оскільки до прийняття сану кілька років працював учителем у сільських школах Київщини. За його наставництва знаходження школи в оселі священика виглядало вже анахронізмом ї миряни с. Станіславчика спорудили для шкільних занять своїх дітей окреме приміщення. Шкільний бюджет навіть на початку XX ст. становив 50 крб. Проте, число учнів в школі зростало – станом на 1900 р. в школі навчалося 56 першокласників - 51 хлопчик та 5 дівчаток.

В 1904 р. до школи прибув новий наставник – о. Іоанн Петрович Корчинський. В свій час цей священик також працював вчителем на Черкащині, де здобув чималий досвід роботи в школі. Здобуті навики стали в пригоді в Станіславчику. Документи позитивно характеризують священика в плані його старанності щодо парафії та школи. За наставництва о. Іонна в школі помітно зросло число учнів – в 1906 р. в ній навчалося 70 хлопчиків та 20 дівчаток. Для єдиного в однокласній школі першого класу це був непоганий результат.

Мабуть, найбільше запам`ятався прихожанам с. Станіславчика останній дореволюційний наставник місцевої приходської школи – священик о. Димитрій Масюкевич. Він походив зі знаної духовної династії (його батько був протоієрем) і отримав чудову як для провінційного поповича освіту – закінчив сім класів гімназії. Далі він отримав звання вчителя і викладав спочатку В Житомирі, а згодом став директором Райгородської школи на Черкащині. Очевидно, що його діяльність була успішною. якщо абсолютна більшість священослужителів Київщини ніколи не покидали меж рідної губернії, то в кліровій відомості о. Дмитрія значиться унікальний для тогочасного сільського пастиря запис: «был командирован для изучения учебного дела за границей – в город Париж. ( В той час там відбувалася міжнародна виставка шкільництва, де була представлена й експозиція Російської імперії). Вчителя відправили туди за кошти державного бюджету). Проте згодом молодий педагог прийняв священний сан і з 1910 року став служити в парафії села Станіславчика. За його настоятельства в приході відбулося чимало позитивних змін. Під керівництвом енергійного священика миряни капітально відремонтували церкву. Покращилася і шкільна справа – станом на 1910 р. шкільний бюджет становив вже 84 крб., а в самій школі навчалося 60 хлопчиків та 20 дівчаток. В 1915 р. о. Дмитрія за плідну пастирську та вчительську діяльність було відзначено набедреником. Проте, саме цього року в селі, не зважаючи на події 1 світової війни, стали возводити приміщення нової – земської школи – котра вже не підпорядковувалася церковній ієрархії. Проте, подальші події трагічні зміни не дали можливості розвинути її діяльність

Після громадянської війни влада вишукує кошти для закінчення будівництва, бо навіть те, що вже було збудовано , потребувало відновлення. У тяжкі роки розрухи школа функціонувала – діти навчалися в 1-4 класах. Жителі села з вдячністю згадують Б.А. Бойка – людину яка багато зробила для поширення освіти в селі.

Розпочате земством будівництво шкільного приміщення було завершено у вересні 1927 року учні 1-4 класів почали навчання в просторих класних кімнатах. У 1929 р. школу перетворено на Станіславчицьку семирічну трудову . У ній навчалися учні з навколишніх сіл (Попружної, Брилівки, Журавлихи, Бесідки, Гейсихи). Першим завідувачем початкової школи був Ю.М. Красилівський. Перший завідувач семирічної школи – О.У. Лясківський.

У 1935 році Станіславчицьку семирічку реформовано в десятирічку. Вирішальну роль у цьому відіграло те, що школа мала одне з найкращих у районі шкільних приміщень. Перший випуск середньої школи в Станіславчику святкували у 1938р. До початку Великої Вітчизняної війни у школі відбулося три випуски.

Після вигнання гітлерівських окупантів школа одразу відновила свою діяльність. Першим днем навчання було 20 січня 1944р.

У 1975 році розпочинається добудова школи на кошти місцевого колгоспу. Було добудовано приміщення на 10 класних кімнат з 5 підсобками, а також спортивний зал. 1 вересня 1977 року пролунав шкільний дзвінок , діти сіли за нові парти, у нових навчальних кабінетах з новим обладнанням.

У 1996 р. Станіславчицьку середню школу було реорганізовано в неповну середню.

З 1 вересня 2000 р. заклад – Станіславчицьке навчально-виховне об'єднання (загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дитячий садок).

Директорами школи працювали: П.Д. Курява, Й.С. Сітко, Я.К. Рисинець, А.С. Швець, О.Т. Погорілий, М.А. Приймак, О.І. Радковець, В.О. Шестопал, Л.І. Погоріла.

Геннадій Погорілий за матеріалами книги «Заклади освіти Київщини: минуле та сучасне»

Кiлькiсть переглядiв: 846

Коментарi